В наш час батьки не задумуються чому дитина демонструє агресивні реакції, не знають причину цього прояву і завжди карають за цей вчинок. Але це не правильно.
Погана поведінка дитини - привід для роздумів. Будь-який прояв дитячої агресії - це знак, сигнал внутрішнього дискомфорту. І наше завдання - з'ясувати причини, проаналізувати їх і подумати над тим, що хоче сказати дитина своєю поведінкою.
Як не сумно в цьому зізнаватися, але часто агресивну поведінку дітей провокують самі дорослі. Якщо в сім'ї, де виховується дитина, прийнято виражати свої емоції саме агресивними методами, то дитина дуже швидко зможе перейняти такий стиль поведінки. Він міркує, що якщо так поводитися можна батькам, то значить, можна і йому.
Якщо дитячу агресію не присікти на кореню, то з одиночного явища вона перетвориться на погану звичку. Тому батькам разом з дитиною важливо навчитися контролювати його гнів і лють.
Основними причинами прояву дитячої агресії є:
1) прагнення привернути до себе увагу однолітків;
2) прагнення отримати бажаний результат;
3) прагнення бути головним;
4) самозахист і помста;
5) бажання ущемити гідність іншої з метою підкреслення своєї переваги.
Розрізняють 2 види агресії за відвертістю.
Пряма агресія спрямована точно на об’єкт, який викликає роздратування, вона виявляється у вигляді погроз, хамства і застосування сили.
Непряма агресія зазвичай спрямована на доступні об’єкти, на які безпечно випліскувати емоції. Наприклад, якщо дитина ображена на батька, вона може бити молодших братів і сестер або слабкіших однолітків.
Після висвітлення причин та видів агресивної поведінки у дітей доречно перейти до корекційної роботи з агресивними дітьми.
Подолання агресивної поведінки дитини — складний процес, адже йдеться про перебудову ставлень особистості та звичних способів реагування. Необхідно знайти ті «больові точки», які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її оточення дає змогу вибудувати цілеспрямовану роботу з нею. Вона не може бути успішною без залучення до цього сім’ї. Вихідною позицією у подоланні проявів дитячої агресії є визнання того, що вона в переважній більшості випадків виявляється тоді, коли дитина з останніх сил обороняється, домагаючись таким чином задоволення своїх потреб. Які ці потреби, чому вони не можуть бути задоволені прийнятнішим шляхом, зрештою, чи завжди ці потреби конструктивні — все це потребує з’ясування.
Провідна ідея у подоланні дитячої агресії: не можна відповідати агресією на агресію. Зустрічаючи агресивну протидію, дитина ще більше утвердиться в справедливості своїх агресивних дій, у ворожості світу взагалі. Тому педагогічно невиправданою є поширена настанова батьків скривдженому: «Іди і дай здачі». Ще неприпустимо, коли батьки і педагоги займають щодо дитини, яка й справді демонструє неприємні зразки поведінки, ворожу позицію в цілому. Набагато конструктивнішим буде безумовний осуд агресивного спалаху, але без негативної оцінки дитини як особистості та обов’язкова підтримка позитивного в її поведінці.
Що стосується реакції на агресію, то варто пам’ятати декілька простих правил. Моментальне і жорстке покарання за бійку або лайку не дасть потрібного ефекту: дитина приховуватиме реакції від батьків, але почне зривати злість на інших. При цьому потурання також неприпустимо, дитина завжди відчуває невпевненість і коливання батьків. Профілактика агресії – це поступове і планомірне формування довірливих відносин, теплих і щирих. Для образного порівняння уявіть, що корекція запущеної агресії нагадує приручення дикої конячки – силу і слабкість вона не визнає, а єдине, що може спрацювати – довіра.
Тому батькам варто проводити роботу щодо уникнення агресивної поведінки дитини у чотирьох напрямках:
1. Навчити дітей соціально прийнятих способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри – переносячи його на гумові та м’які іграшки, подушки, «склянки для крику» тощо). Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, не впевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працює з дітьми холеричного типу активності.
2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вмінні володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м’язову напругу й зажим в ділянці кисті рук і обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» , який попередить агресивні бажання.
3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови.
4. Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей.
Дорослим важливо у будь-якій справі знайти для дитини особисту значущу мету і спрямувати зусилля на підвищення самооцінки та зміцнення впевненості у собі. Будуючи стосунки на основі переконання, доброзичливого тону спілкування, надаючи можливості дитині реалізувати організаторські здібності, необхідно спокійно і твердо стояти на своїх виховних позиціях. Оскільки дитяча агресивність часто пов’язана з непередбачуваними емоційними реакціями і руйнівними наслідками, засвоєння неадекватних соціально прийнятих способів попередження агресії стає першочерговою необхідністю. Будьте уважні до своєї дитини!
